У центpе pомана Ф.Д.Достоєвського "Пpестyпление й покарання" хаpактеp геpоя шістдесятих років дев'ятнадцятого століття, pазночица, бедного стyдента Родіона Раскольникова. Розкольників совеpшает пpестyпление: yбивает стаpyхy-пpоцентщицy і її сестpy, безобиднyю, пpостодyшнyю Лизаветy. Престуление страшне, але я, як, напевно, і інші читачі, не сприймаю Раскольникова негативним героєм; мені він здається героєм трагічним

У чому ж трагедія Раскольникова? Свого героя Достоєвський наділив

прекрасними якостями: Родіон був "чудового гарний собою, із прекрас-

ними темними очами, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий." У його поступ-

ках, висловленнях, переживаннях ми бачимо високе почуття людського

достоїнства, щира шляхетність, найглибша безкорисливість. Розкольників

сприймає чужий біль гостріше, ніж власну. Ризикуючи життям, воно рятує

з вогню дітей, ділиться останнім з батьком померлого товариша, сам жебрак, дає

гроші на похорони Мармеладова, з яким був ледь знаком. Він нехтує

тих, хто равнодушно проходить повз людські нещастя. У ньому немає дурних і

низьких рис. Кращі герої роману: Разумихин - преданнейший друг Раскольни-

кова, Соня - нещасне створення, жертва гниючого суспільства, захоплюються

їм, навіть його злочин не може похитнути ці почуття. Він викликає ува-

жение в слідчого Парфирия Петровича - дуже розумної людини, догадавше-

гося раніше всіх об його злочині

И от така людина робить дивовижне злодіяння. Як, чому це

могло трапиться? Достоєвський показує, що Розкольників, людина гуманний,

страждаючий за "принижених і оскарбленних", зробив убивство "по теорії",

реалізуючи абсурдну ідею, породжену соціальною несправедливістю, безисход-

ностью, духовним тупиком. Злидарський стан, у якому він сам перебував,

і вбогість, що зустрічає на кожному кроці, породили антигуманну теорію "крові

по совісті", а теорія вилилася впреступление.

Трагедія Раскольникова в тім, що він, відповідно до своєї теорії, хоче

діяти за принципом "усе дозволено", але в той же час у ньому живе вогонь

жертовної любові до людей. Виходить дивовижне й трагічне для героя

протиріччя: теорія, що сповідає Розкольників, змучений чужими й

своїми стражданнями, що ненавидить "хазяїв життя", зближає його з негідником Лу-

жиним і лиходієм Свидригайловим. Адже й ці суперечливі й складні два ха-

рактера вважає, що людині, що володіє силоміць і злістю, "усе дозволено."

"Ми одного поля ягоди," - говорить Свидригайлов Раскольникову. І Родіон по-

нимает, що це так, тому що вони обоє, хоча по різних мотивах, "перекрок-

нулі через кров".

Звичайно, не можна рівняти Свидригайлова й Лужина з Раскольниковим. Пер-

вий має, як я вже сказав, досить суперечливий характер: він одночасів-

але добра, чесна людина, робить ряд добрих учинків, таких як, нап-

ример, величезна допомога дітям Мармеладових, але в той же час на його совісті

ображена честь Дуни, трохи дивна смерть його дружини, Марфи Петров-

ни. Свидригайлова не можна назвати ні поганим, ні гарною людиною, не можна

назвати його й "сірістю", скоріше, це людина, у душі якого бореться доб-

ро й зло. І те й інше поперемінно тримають перемогу, але на жаль, у ре-

зультате бере своє зло - Аркадій Іванович кінчає життя самогубством. З

Лужиним трохи простіше: хтива незначність, що у своїх меч-

тах прагне принизити й панувати над більше розумним і чистим душею, чим він

сам. Такої людини неможливо противопоствлять Родіонові Раскольникову.

Трагедія Раскольникова підсилюється тому, що теорія, що повинна

була вивести його з тупика, завела його в самий безпросвітний із всіх віз-

можних тупиків. Свідомість цього викликає страждання й борошна героя, почувство-

вавшего після вбивства свою повну відірваність від миру й людей: він не мо-

жет перебуває поруч із улюбленою матір'ю й сестрою, не радується природі, він,

немов ножицями, відрізав себе від всіх

Борошна совісті, що леденить душу страх, що переслідує Раскольникова

на кожному кроці, думки про те, що він не Наполеон, а "тварина тремтяча",

"воша", свідомість безглуздості доконаного злодіяння - все це не винось-

мим гнітом лягає на душу Раскольникова. Родіон розуміє не складаючись-

тельность своєї теорії "сильної людини", вона не витримала перевірки жиз-

нью. Герой терпить крах, як усяка людина, що зв'язала себе з помилковою ідеєю

И в цьому теж трагедія Раскольникова.

Достоєвськ-психолог з такою силою розкрив трагедію Раскольникова, всі

сторони його щиросердечної драми, безмірність його страждань, що читач убеж-

даються: ці борошна совісті сильніше покарання катаргой.

И ми не можемо не співчувати героєві Достоєвського, що шукає вихід

з миру зла й страждань, прикро помиляється й терпить страшне покарання за

свій злочин

Дуже чуйно, багато в чому пророчо Достоєвський зрозумів уже в девятнадца-

тім столітті роль ідей громадського життя. З ідеями - по Достоєвському - не можна

жартувати. Вони можуть бути доброчинні, але можуть виявитися руйнівної

силою для людини, і для суспільства вцелом.